Не можна відсиджувався в тилу

Розповсюджуйте інформацію в соціальних мережах:

Інтервью з бійцями 79-ї десантно-штурмової бригади

Ігор НІКОЛАЄНКО, військовослужбовець 79-ї повітряно-десантної бригади. Житель м. Бороядянка

Наша військова частина дислокується в Запорізькій області. Коло завдань, яке ставить перед нами командування, дуже широке. Виїжджаємо на патрулювання українсько-російського кордону, зачистку територій від сепаратистів, здійснюємо охорону військової техніки, зокрема гарматних батарей.

-Ворожі диверсійні групи часто заходять на територію, яку контролює українська армія?

Часто. Нещодавно на одному з блок-постів Донецької області «взяли» чеченську групу.

Працюємо з місцевим населенням. Проводимо для жителів Донбасу щось на зразок уроків лікнепу. На жаль, багато із них прихильність і повагу до українського війська не проявляють. Сподіваємося, що з часом східняки все-таки прозріють.

У населених пунктах Донеччини, які підконтрольні нашій владі, живуть переважно жінки та діти. А чоловіки, як правило, воюють на стороні сепаратистів. Прикро також констатувати, що не дуже прихильні до нас і жителі Маріуполя.

-Виходить як у приказці: скільки вовка не годуй, а він все одно у ліс дивиться!

Так і є!

-Наші десантники вміють воювати?

Ми добре володіємо прийомами рукопашного бою, багатьма видами зброї. У нашій бригаді багато офіцерів, які служили у гарячих точках багатьох країн світу. Тож вони мають високу фахову підготовку. Ніхто з командирів бездумно на бойове завдання нас не посилає. Тільки після перевіреної інформації – її нам «скидає» розвідка. Я в 79-й бригаді з жовтня минулого року. Також навчився азам військової справи. Щодо техніки, яку використовуємо. Багатостарої, зношеної, тому часто виходить з ладу. Про її оновлення поки що ніхто не говорить. Правда, в окремих армійських підрозділах є вже новітня потужна зброя. Саме з її допомогою ми можемо давати гідну відсіч ворогові.

-А як воюють бандитські угруповання?

Найманці, як правило, професійні вбивці. Вони все життя воюють – не за ідею  за гроші! Значна частина місцевого населення, на жаль, їх підтримує. Серед найманців багато росіян, чеченців, є казахи…

-Війна іде по-справжньому, не на життя, а на смерть. Щоб уберегтися від «ГРАДів», «УРАГАНів», треба зводити міцні укріплення за всіма інженерними правилами.

Від смертоносних снарядів рятують професійно зроблені бліндажі, заглиблені в землю на 3 метри. Зверху на них кладуть дерев’яний кругляк, його засипають землею, а потім бетонують. На передових позиціях бліндажі мурують за такою схемою: дерев’яні колоди – земля – дерев’яні колоди – земля – бетон.

Наостанок скажу: за нами правда! Томуми обов’язково переможемо агресора, який прийшов у наш дім і хоче встановити тут свої порядки. Не вийде!

Олександр ЛЕВИЦЬКИЙ, волонтер. Житель м. Бородянка

Волонтерський рух в Бородянці не такий потужний як в Ірпені. Є окремі хлопці, які хочуть доставляти гуманітарну в зону АТО, але не мають фінансової можливості. Математика така: на одну поїздку вантажівкою на Схід треба витратити 800 літрів солярки вартістю 10000 грн.

Окремі місцеві керівники відмовляються виділяти для перевезення гуманітарки транспортні засоби,. Кажуть, якщо машину понівечать в дорозі чи вона потрапить під обстріл снарядів, то хто компенсуватиме затрати на її відновлення чи купівлю нової. Звичайно, це не патріотична позиція. Бо не можна відсиджуватися в тилу за принципом “моя хата скраю”.

Я вважаю, що у цей складний час кожен повинен підставити плече рідній армії, яка відроджується з попелища. Тому коли до мене приїхав голова місцевої райдержадміністрації і сказав, що треба організувати доставку гуманітаркив зону АТО, відразу погодився. Хоча є такі, які кажуть: «Що там допомагати, нехай собі воюють?!». Інші бояться, бо небезпечно. Я їм у відповідь: не дай Бог, прийде в наші сім’ї окупант, що ви тоді заспіваєте?!

Я вже 5 разів побував з гуманітарною місією на Сході України. Бо комусь це треба робити. У мене велика «фура», яка може перевозити до 20 тонн вантажів. Зокрема, з навчального центру «Десна» доставляв нашим бійцям на фронт спальні мішки, військовий одяг. Їдемо за конкретними адресами. Доїжджаємо, приміром, до Артемівська, а вже звідси нас супроводжують БТРи.

-Що найбільше вразило в прифронтових населених пунктах?

Сильно знищена інфраструктура – громадські, багатоквартирні та приватні будівлі, мости. І голодні діти. Якось до мене під час поїздки підійшли декілька хлопчиків та дівчаток і слізно попросили: «Дядечку, ви нам їсти не привезли?!». Від почутого і побаченого защеміло серце.

-Талісман берете у дорогу?

Я завжди сподіваюся на удачу! Адже з кожної поїздки мене з нетерпінням чекає сім’я.

 


Останні публікації

  1. Огромное вам спасибо от Луганчанки! Дай вам бог здоровья сил и вдохновения на добрые дела. Слава Украине!!!

Напишіть відгук


Ігор Панасюк в мережі FaceBook