Голова Ірпінської регіональної спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Ігор ПАНАСЮК відповідає на запитання нашого кореспондента.

– Війна на Сході України продовжується. Тому сьогодні треба активно діяти на два фронти: на передовій і в тилу. І це Ви з успіхом робите. Розкажіть нашим читачам детальніше, яку допомогу надала за останній час очолювана Вами Спілка?

– Давайте спочатку пройдемося по гарячих подіях. Я, та мої бойові побратими-афганці не минають жодної нагоди, коли з фронту на ротацію приїжджають наші земляки. Ось і чергова зустріч з 25-м батальйоном «Київська Русь» у навчальному центрі «Десна» стала знаковою. Сюди приїхали родичі бійців з усіх куточків Київщини. У тому числі з Ірпінського регіону. Були сльози радості, міцні обійми, рукостискання, хліб-сіль. Мабуть, так зустрічали визволителів в далекому 1945 році. Представник ірпінської делегації, дружина одного з військовослужбовців Оксана спекла запашний коровай.
Всі, хто повернувся з фронту на відпочинок, усвідомили: народ і армія єдині! У навчальному центрі зустрілися з колишнім військовим комісаром Ірпінського військкомату Євгеном Пошаталовим (Нині Євген Олександрович обіймає посаду обласного військового комісара – прим. автора). До речі, він декілька місяців воював на Сході України.

– Ви багато допомагаєте інвалідам та ветеранам Великої Вітчизняної війни, дітям. Особливо це відчутно напередодні і під час новорічних свят.

– За короткий період ми тричі – до Міжнародного дня інвалідів, Святого Миколая та напередодні Нового року ¬¬-дарували радість нашим підопічним. Я та мої друзі отримуємо велике моральне задоволення від усвідомлення того, що творимо Добро. А тепер більш конкретно. Близько 40 продуктових наборів разом з Анатолієм Харцизом вручили у день Святого Миколая інвалідам війни, учасникам бойових дій. Сивочолі ветерани щиро дякували за подарунки, увагу до них. Не забули ми і про дітей-інвалідів.
Цікаву екскурсію на Клавдіївську фабрику новорічних іграшок організували для 30 діток з багатодітних родин. Їх тепло вітав Дід Мороз. Хлопчики та дівчатка з великим інтересом спостерігали, як в цехах підприємства народжуютьсясвяткові вироби.
Дуже задоволені подарунками і 19 дітей переселенців, що проживають у готелі «Ірпінь».
Разом з відомим меценатом Геннадієм Мурашковським розвезли новорічні подарунки діткам із малозабезпечених сімей. Щоб охопити якомога більшу аудиторію, задіяли 4 транспортні екіпажі.
Представники нашої Спілки вручили солодощі внукам ветеранів Афганістану, які навчаються в СШ №12. До речі, тепло привітали і матеріально підтримали також діток наших загиблих героїв на Сході України.

– Ми знаємо, що один із ваших бойових побратимів взяв до себе, в сім’ю, переселенців зі Сходу України. Хотілося б про це почути детальніше.

– Це сім’я з села Золоте Луганської області. Їхній населений пункт вщент розбомбили снарядами сепаратисти. До нашого приїзду чоловік з дружиною та їх двоє доньок віком 13 та 11 років жили у підвалі. До того ж, глава родини –інвалід. Залишатися тут далі було дуже небезпечно. І ми, ірпінські волонтери, вирішили вивезти їх з цієї вибухової зони. Зараз луганчани живуть в родині нашого афганця Анатолія Конопихіна. Для них зібрали одяг, забезпечили продуктами харчування.

– Регіональна Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) продовжує і далі опікуватися Ірпінським військовим шпиталем?

– Ми взяли постійне шефство над цим медичним закладом. Скажімо, коли сюди почали надходити перші поранені, наш колега, завідуючий травматологічним відділенням попросив: привезіть холодильник для зберігання продуктів, які у великій кількості приносять спонсори, прості люди. Я відреагував відразу –доставив у назване відділення два великі холодильники.
Військовослужбовців, які перебувають тут на лікуванні, постійно забезпечуємо мінеральною водою, соками тощо. Приділяємо увагу і «дрібницям». Що маю на увазі?
Для утеплення вікон закупили плівку. І після цього у палатах стало комфортніше, підвищився температурний режим.

– Я знаю, що Ігор Панасюк передавав тяжкопораненим і декілька інвалідних візків.

– Час від часу виникає гостра потреба у них. Враховуючи це, я спочатку передав нашому військовому шпиталю три інвалідні візки, а нещодавно доставив сюди і четвертий. Це дуже суттєва допомога.

– Тепер політичне питання: чи виходите Ви на колишніх бойових побратимів, які нині живуть в Росії. Якщо так, то чи знаходите з ними порозуміння: давайте разом зупинимо агресора-Путіна!

– Ми вийшли на своїх бойових побратимів – донецьких та луганських. Відзначу, і це приємно, що вони нам активно допомагають. Зокрема, спільно займаємося обміном військовополонених. На цьому невидимому фронті працює серйозний колектив людей на чолі зі знаменитим генералом Володимиром Рубаном. Я горджусь тим, що долучився до обміну військовополонених у Донецьку (визволили 150 осіб) та Луганську (4). До речі, один із них, наш, ірпінський – перебував у ворожому полоні декілька місяців! Увесь цей час я матеріально підтримував його дружину та двоє діток. Зауважу, що сім’я не мала можливості оплачувати комунальні послуги. І ще один приклад доброчинності. За фінансового сприяння мецената Геннадія Мурашковського поставили цій родині нові пластикові вікна.
Але головне те, що нам вдалося вирвати з полону.

– Волонтерська діяльність не припиняється ні на мить. Цей рух дуже сприяє зміцненню обороноздатності нашого війська.

– Волонтерська діяльність, без перебільшення, б’є ключем. Фактично через день у зону бойових дій відправляється автомашина. Поповнюємо харчуванням, медикаментами, військовим обмундируванням та деякими запасними частинами до бойової техніки 25-й та 11-й батальйони територіальної оборони «Київська Русь», інші військові підрозділи. Ось сьогодні (розмова відбувалася на третій день Різдва – прим. автора) зустрілися з бійцями 79-ї десантно-штурмової бригади, яка нині дислокується на півдні нашої держави. Для мене цей військовий підрозділ дорогий. Чому? У травні минулого року я починав воювати на Сході України у складі 26-ї бригади. На жаль, її зараз вже немає- розбили. З моєї роти залишилося тільки 6 військовослужбовців. Ми виходили тоді з оточення разом з бійцями 79-ї бригади. Зараз цей військовий підрозділ повноцінний, бере активну участь у бойових діях. Так що для мене події недавнього минулого дуже пам’ятні.
Волонтерська діяльність не згасатиме, навпаки, посилюватиметься. Адже на фронті захисників Вітчизни треба годувати, одягати, і в міру можливості озброювати. Це сказано не заради красного слівця. Скажімо, ми підготували на військові БТРи карбюратори від автомобілів ГАЗ-53. Найближчим часом їх відправимо на лінію фронту. Повеземо також велику партію медикаментів.

– Місцеві підприємці продовжують допомагати?

– Так, і за це їм щира подяка! Особливо Павлу Ніколайцю. Він один із найактивніших. Як вже згадуваний меценат Геннадій Мурашковський. Ми, зокрема, спільно з ним обладнали «труповоз». Нехай це вас не шокує – війна є війна, від смерті на ній ніхто не застрахований. Реальність така, що з поля бою часто нічим вивозити і загиблих, і поранених. Останнім дуже важливо швидко надати першу медичну допомогу, а після цього без затримок доставити в шпиталь.

– Виходить, хоча Ви в Ірпені, але теж як на війні. Щодня вирішуєте десятки військових справ. Часто виходите на зв’язок з генералом Володимиром Рубаном. А ще з яким посадовцями підтримуєте контакти?

– Постійно контактую з головою Київської облдержадміністрації Володимиром Шандрою та його заступником Дмитром Христюком. Взагалі, дуже приємно працювати з патріотами, які роблять все можливе і навіть неможливе для фронту, для перемоги!

Спілкувався Василь МОТОВИЛОВЕЦЬ

 


Останні публікації